| VoronaVlad | Дата: Суббота, 02.10.2010, 08:13 | Сообщение # 1 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 76
Статус: Offline
| Мусульманська релігійна мораль забороняє посягання на життя іншої людини і на своє власне життя, а також на життя іншої особи, навіть якщо вона є тяжко або невиліковно хворою. Правовірні мусульмани вірять, що доля визначена Аллахом, і буде визначати все їх життя, а вони зобов’язані терпіти будь-які випробування, адже вони послані Аллахом. Хоча такі переконання далеко не завжди визначали реальну поведінку мусульман, принаймні деяких, які схвалюють героїчні самогубства заради вітчизни або Аллаха.
В Корані (священна книга мусульман ) сказано: „Якщо хто-небудь вб’є людину не із помсти за вбивство іншої людини, то це прирівнюється до вбивства всіх людей”.
В Корані також сказано: „..не вбивайте живих істот, які заборонив вбивати Аллах, за виключенням тих випадків, коли у вас є на це право”.
В Корані, де дуже детально регламентується поведінка віруючої людини, даються поради і рекомендації стосовно різних ситуацій, немає навіть використання поняття самогубства.
Шаріат детально визначає випадки, в яких вбивство людини у військовий або мирний час не вважається злочином. Мусульманські теологи розглядають акт самогубства або допомоги при вчиненні самогубства як форму вбивства. Виправдання смерті з метою уникнення страждань не допускається. Пророк Мухаммед розповідва такий випадок: „Жив серед людей один чоловік, у якого була тілесна рана, яка не загоювалась і була дуже болісною, що якось він не зміг більше терпіти, взяв ніж, зробив глибокий поріз на своїй руці і скоро помер від втрати крові. Аллах сказав :
„Мій слуга сам випередив Мене. Я заборонив йому Рай.”.
Тобто, із всього вище сказаного, можна дійти висновку, що така мусульманська позиція має визнати що, мучеником може, і повинен бути кожний, і що це звичайне явище, під силу кожному.
Ісламський кодекс медичної етики, прийнятий на Першій міжнародній конференції з ісламської медицини визначає: „Вбивство з мотивів милосердя, а також самогубство, знайде підтримку лише в атеїстичному способі мислення, який вважає, що після нашого земного життя вже нічого не буде. Вимога вбити, щоб усунути страждання, відхиляється, адже в світі не має такого фізичного болю, який би не можна було б полегшити ліками...”.
У вченні Пророка Мухаммеда стверджується: „якщо віруюча людина страждає від болю, Бог прощає його гріхи, і наслідки від його помилок зникають..” Якщо ж методи боротьби із хворобою не допомагають, на допомогу пацієнту, який вірить, що терпіння тяжких страждань без сумніву буде його заслугою у потойбічному житті, повинна прийти твердість духу.
”...будь терпеливим у тому, що випаде на твою долю, - саме такою є рішучість у вчинках".
Хоча, варто зазначити, що навіть така традиційність, яка характерна ісламу, не зупиняє нових тенденцій, які прагнуть відповідати сучасним викликам, які посатли перед людством. Так, в ісламському Кодексі з медичної етики зазначається: „Враховуючи священність людського життя, все ж лікарю рекомендується критично оцінювати стан свого пацієнта. Якщо він, базуючись на наукових знаннях, впевнений, що людині неможливо повернути життя, то немає сенсу підтримувати організм в рослинному стані, а також зберігати людське життя за допомогою штучних засобів. Обов’язок лікаря – підтримка процесу життя, а не помирання.”Хоча, далі йде
пояснення, що „в будь-якому випадку лікар не повинен вчиняти активних дій з метою припинення людського життя”.
|
| |
| |
