Всеукраинское объединение за право на эвтаназию



Среда, 24.05.2017, 16:23
Меню сайта
Категории раздела
Эвтаназия [6]
Наш опрос
Ваше отношение к эвтаназии.
Всего ответов: 368
Форма входа
Главная » Статьи » Эвтаназия

Відповідь (Ворона В.А.).Триньова Я. О. Відгук на статтю е. Алахвердієвої"право на евтаназію як складова права на життя"

 Як зазначає Триньова Я.О.: "Посилання автора на В.А. Ворону
привели до ще однієї фактичної помилки
у визначенні історичного часу виникнен-
ня ейтаназії, як соціального явища. Так, на
стор.138 автор зазначає, що «проблема ев-
таназії з’явилася та стала актуальною лише
у ХХ ст….». Однак проблема ейтаназії, її
правового врегулювання та етичного об-
ґрунтування супроводжує людство протя-
гом всього його існування. За часів Гіппо-
крата ейтаназія була настільки поширеним
явищем, причому серед здорових людей,
що існує гіпотеза, що саме це стало пер-
шопричиною формулювання Гіппократом
тези про відмову в наданні отруйних за-
собів для позбавлення життя іншої особи.
Однак у сучасності ці строки висмикнули з
контексту та зазвичай їх наводять, як аргу-
мент, підтверджуючий заперечення ейта-
назії самим Гіппократом, хоча це є, м’яко
кажучи, софістикою. Після античних часів,
ейтаназія зустрічається в епоху Середньо-
віччя, Відродження тощо.
Таким чином, стверджувати, що ейта-
назія з’явилась та стала актуальною лише в
ХХ столітті є недостовірним та більше того
не етичним з вуст науковця, бодай і моло-
дого."

Як бачимо, об'єктом критики з боку  Я.Триньової стало посилання Е.Алахвердієвої по суті на ось цю цитату із моєї статті: "ХХ-ХХІ ст. характеризується значними досягненнями у сфері науково- технічного прогресу, зокрема у сфері медицини, що спричинило появу нових проблем, таких як евтаназія*, клонування, генна інженерія, трансплантація органів та ін. Проблема евтаназії з’явилася і стала актуальною лише в ХХ ст., що пов’язано з першим досвідом легалізації евтаназії [...]"

Я хотів би надати деякі роз'язнення з цього приводу:

1. По-перше, Триньова Я., не враховує того, що проблема пасивної евтаназії це виключно сучасна проблема, оскільки пов'язана із досягненням нових можливостей в медицині, що дозволяють довгий час штучно підтримувати життя пацієнта. А відповідно, пасивна евтаназія не лише як проблема,але навіть як явище з'являється тільки в сучасну епоху.

2. По-друге,коли ж мова йде про активну евтаназію , то дійсно, ні Античність, ні Середньовіччя не знало такої проблеми як "проблема евтаназії", і як слушно зазначає сама Я.Триньова "За часів Гіппократа ейтаназія була настільки поширеним явищем, причому серед здорових людей[...]", -  саме тому для Античності це не могло бути проблемою, евтаназія дійсно була поширеним явищем,а не проблемою. Всиловлювання Гіппократа проти евтаназії, а Сократа,Платона і Сенеки за евтаназію не створювало проблемного дискурсу в Античності, адже як слушно вище було зазначено, це було поширеним явищем, не було також проблеми відповідальності, як правової так і релігійної(моральної) щодо осіб, що здійснюють або допомагають здійснювати евтаназію, більше того, навіть мови не йшло про актуальність обговорення проблеми евтаназії , а також правової та релігійної(моральної) відповідальності.А для Середньовіччя евтаназія не була проблемою, оскільки Церква мала чітку позицію стосовно самогубства і прохання  вбивства з милосердя (наприклад, "Послання митрополита Фотія до псковського духовенства", див.також позицію Августина Аврелія, Фоми Аквінського, Григорія Палами та ін.) тому ніхто не наважувався говорти про евтаназію в контексті проблеми.Іншими словами,  обговорення явища евтаназії як проблеми Середньовіччя ще не знає.

3. По-третє, Я.Триньова, зловживає порушенням законів формальної логіки,а саме,- закону тотожності Аристотеля, адже коли мова йде про поняття "евтаназії як соціального явища", то ми під цим поняттям маємо розуміти щось одне, теж саме, якщо мова йде про інше поняття "проблема евтаназії",то ми не повинні його плутати із іншими поняттями,як наприклад,поняття "евтаназія як соціальне явище", натомість Я.Триньова не дотримується цого правила формальної логіки, і тому не проводить чіткої різниці між різними поняттями, зокрема такими як "евтаназія як соціальне явище",і "проблема евтаназії".  .Прошу звернути увагу на наступну цитату із відгуку Я.Триньової: "Посилання автора на В.А. Ворону привели до ще однієї фактичної помилки у визначенні історичного часу виникнення ейтаназії, як соціального явища. Так, на стор.138 автор зазначає, що «проблема евтаназії з’явилася та стала актуальною лише у ХХ ст….». "

Отже, яким чином зауваження щодо визначення історичного часу виникнення евтаназії як соціального явища пов'язане із тезою про виникнення проблеми евтаназії? Триньова Я.О. не наводить жодної цитати із статті оппонента, де вказувалося б, що евтаназія як соціальне явище виникає у ХХ-ХХІ ст.ст. Вірогідно, що це наслідок певної неуважності у прочитанні термінів оппонента, а не навмисна підміна понять з боку Триньової Я.О. Не можна, наприклад, плутати поняття  виникнення явища рабства із виникненням проблеми рабства.

Якщо Я.Триньова висуває аргументи проти тези  "проблема евтаназії , як  суто сучасна проблема", де застосовується поняття "проблема евтаназії", а не поняття "евтаназія як соціальне явище", то і у своєму висновку вона мала би говорити про поняття "проблема евтаназії", адже її оппонент стверджує, що евтаназія саме як проблема стає актуальною лише в ХХ-ХХІ ст.ст., а не те, що взагалі саме явище евтаназії з'являється у ХХ-ХХІст. Натомість, Я.Триньова , зазначає наступне: "Таким чином, стверджувати, що ейтаназія з’явилась та стала актуальною лише в ХХ столітті є недостовірним та більше того не етичним з вуст науковця, бодай і молодого." Отже, до кандидата юридичних наук Триньової Я.О., справедливо можна звернутись із проханням більше не зловживати таким прийомом як приписування автору тієї тези, якої він не висловлював, в данному випадку тези про те, що "явище евтаназії з'явилось у ХХст.", хоча у випадку із пасивною евтаназією це дійсно так. А тезу про те, що "проблема евтаназії є суто сучасною проблемою" я дійсно стверджував, і в підкріплення якої вище навів свої аргументи.

Наступна цитата із статті Я.О. Триньової:


"У тексті автор відстоює думку, що «право
на смерть» є складовою «права на життя».
Основним аргументом цього є посилання
на іншого автора - В.А. Ворону.
Однак, на нашу думку, не можна розці-
нювати «право на смерть» у якості складо-
вої «права на життя». Ще стоїки зазначали,
що не варто лякатися смерті, адже коли
вона є – життя вже немає; а коли життя на-
явне – смерті ще не існує. Життя та смерть
– це дві крапки екстремуми, вони не мо-
жуть перетинатися. Тлумачення «права на
смерть» як складової «права на життя», до
якої вдається автор статті, що аналізується,
– це софістика (підміна понять)."

Необхідно визнати, що звинувачення у підміні понять в данному випадку є досить поверховмим, в тому сенсі, що це звинувачення не підкріплене належною аргументацією. Як аргумент - цитата Епікура про безпідставність страху перед смертью нічого нам не пояснює. Знову ж таки,  поняття "життя" та "смерть" не тотожні поняттям "право на життя" та "право на смерть", у зв'язку із чим цитата Епікура є недоречною. Як стверджує Я.Триньова "Життя та смерть– це дві крапки екстремуми, вони не можуть перетинатися.". Не торкаючись суті самої цієї тези, повторюсь лише, що мова йде зовсім про інші поняття, не про життя і смерть ,а про право на життя, і право на смерть. До речі, я радий , що є привід роз'яснити що означає "право на смерть як складова права на життя", адже часто ця теза розуміється хибно. Припустимо , що теза "право на смерть не є складовою права на життя" є істинною. Тоді виходить, що право на життя перетворюється із права на обов'язок, адже   наше припущення, що "право на смерть" не є складовою "права на життя", виключає можливість права на самогубство.

     Наведемо такий силлогізм: де, менший засновок буде 1.право на життя не є обов'язком жити, а більший засновок 2. право на життя не передбачає права на відмову від продовження свого життя. Отже, маємо висновок: "теза про те, що  право на життя не є обво'язком жити є хибною , тому,що не передбачає права на відмову від життя". Із данного силлогізму видно, що право на відмову від життя логічно входить до складу поняття "право на життя", але як ми побачили, що  якщо припустити , що право на відмову від життя не входить до складу поняття "права на життя", то сама теза про "право на життя, що  не є обов'язком жити" буде логічно хибною. Таким чином, право на відмову від життя обов'язково логічно входить до поняття права на життя. По суті, "право на відмову від життя" є суттєвою ознакою поняття "право на життя", без якої дане поняття втратить своє значення і буде синонімом поняття "обов'зок жити".

 

 

Категория: Эвтаназия | Добавил: VoronaVlad (14.03.2015)
Просмотров: 369 | Рейтинг: 5.0/1
Поиск
Другие сайты
  • euthanasia.com
  • Диньите (Dignitas)
  • Voluntary Euthanasia Society of New Zealand
  • eutanasia.ru
  • Эвтаназия
  • bbc.co.uk/ethics/euthanasia/
  • E-mail:voronavlad@ukr.net © 2017


    Бесплатный конструктор сайтов - uCoz
    "Собака, которая умирает и знает, что умирает как собака, и может сказать,
    что она знает
    ,что умирает как собака, - есть человек."
    (Эрих Фрид).